Як студенти, викладачі й капелан Львівського інституту медсестринства їздили на екскурсію
Доброта і милосердя – багатоликі
Цього року усі більше розмовляли, думали про милосердя, творили милосердя, училися розуміти милосердні речі. Бог посилав когось, кому б подати милосердя чи тих, хто дарував його .
Минулу суботу ми також мали нагоду пережити у атмосфері милосердя, любові, пізнання. Студенти та викладачі Львівського інституту медсестринства та лабораторної медицини імені Андрея Крупинського під проводом Студентського капеланства подорожували на батьківщину Маркіяна Шашкевича у село Підлисся Золочівського району та Золочівський замок.
Звичайно, ми прослухали цікаві екскурсії у музеї-садибі, милувалися чудесними краєвидами, зробили пам’ятні веселі фото. Але найбільше мене вразила атмосфера чи настрій серед подорожуючих. Навіть працівники музею звернули на це увагу. Як гарно, коли можна побачити та відчути любов і милосердя серед молоді сьогодні. До нашої студентської спільноти у цьому навчальному році влилися студенти з вадами зору та незрячі. Ми, зрячі, завжди думаємо, що вони найбільше потребують допомоги. У цей суботній день інші студенти залюбки були «очима» своїх майбутніх колег. Допомагали на дорозі, розповідали про навколишнє, провадили там, де можна дослідити та пояснити на дотик. Звичайно, наші незрячі студенти раділи такому спілкуванню. Цікаво було спостерігати інше. Як світилися ті, що допомагали їм. Їхнє щастя у цей день – це велике відкрите серце. Для майбутніх медиків це дуже важливо. Доброта і милосердя – багатоликі. Гарно спостерігати, як вибирають гаварецькі вироби студенти разом із незрячими студентами. Цього не навчить жодний підручник. Як результат – додому їдуть з дарунками усі.
Замок і танці на церковному подвір’ї
Наша подорож продовжилась у Золочівському замку та храмі Миколая Чарнецького у Золочеві. Екскурсія у замку була дуже живою. Надзвичайно привітні працівники, які люблять свою справу і продовжують зберігати усі раритети музею. Ми відчули їхнє тепло серед мурів великого замку та пізнали багато цікавого. Мусимо їхати знову навесні, бо нас чекає ще Китайський палац.
Справжній вир емоцій ми пережили, коли приїхали до храму Святого Миколая Чарнецького. Нам здалося, що це стара дерев’яна церква. А насправді – вміло новозбудована.
Нас гостинно зустрів отець Юрій. Так по-господарськи усе влаштовує, творить разом зі спільнотою велику справу милосердя: опікуються неповносправними, роблять чудесні свічки, печуть запашний хліб. У парафіяльному будинку ми мали спільну трапезу. Наші викладачі разом зі студентами чудово усе влаштували. Неперевершене відчуття праці разом, і яке все добре і смачне!
Веселе свято влаштував наш капелан – брат Остап Гутковський разом аніматорами Іринкою та Іванкою. Там треба було бути. Це банси на парафіяльному подвір’ї. Дехто у цей день лише дізнався, що таке банси, а дехто залюбки насолодився тою чудною руханкою знову. Танцювали усі разом: і студенти, і викладачі. Як добре, що у такий спосіб наша молодь пізнає, що такий відпочинок також існує, і він чудесний.
Ми дякували Богові за усе милосердя, подароване нам цього дня. У храмі Миколая Чарнецького на спільному молебні до Богородиці, який провадив наш брат Остап, ми просили Богородицю за здоров’я наших доблесних героїв на полі бою.
Додому
Повертали додому, звичайно, вже затемна. Автобус наповнився п’янким запахом свіжоспеченого хліба. Ми придбали його у парафіяльній пекарні і відчували любов разом з його смаком. У руках тримали креативні свічки з парафіяльної майстерні. Кожен хотів привезти додому неушкоджену. Буде нагода згадати прекрасний день на Різдво при світлі цих свічок.
Ми вертались до Львова з теплом у серці, гарними спогадами та піснями. Львів зустрічав нас дрібненьким дощиком. Промайнула думка, що ми повинні надіслати свою подяку у «небесну канцелярію» за погоду, теплий і сонячний день. Як гарно було зустріти студентів у понеділок в коридорах інституту з радісними обличчями, теплом у серці, бажанням їхати знову у спільну подорож. Бажанням дарувати радість один одному.
